До 150-річчя від Дня народження безсмертної Лесі Українки

Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!

Леся Українка

Це талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений

жіночої грації і ніжності…

Її поезія – то огнисте оскарження того

гніту сваволі, під яким стогне Україна.

І. Франко

Довго щирими сими словами

До людей промовлятиму я…

Л.Українка

Вона себе Українкою звала,

Й кращого імені їй не знайти.

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика її.

Лесі слово разюче, як зброя,

Що боронить свій край і свій дім.

І схиляю в шанобі чоло я

Перед світлим безсмертям її.

Леся прожила лише 42 роки, страждаючи фізично і морально. Пізнала самотність чужини, нерозділене кохання, відчуження і відчай. Від хвороби Лесю відволікали лише хвилини поетичного натхнення, книги, вивчення мов, участь у громадському житті, переклади українською мовою художньої і політичної літератури. Та передусім вболівала вона за свій «занапащений край» поневолювачами. Воля, рівність, братерство для поетеси — «три величні золоті зорі», до яких шукала постійно шляхів.

Свого часу І.Франко зробив висновок, «…що Леся Українка – трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну». А ми говоримо! «Єдина! На всю Україну! На весь світ!» Все життя поетеса була борцем, воїном, що викарбував на своєму щиті слова «умру – не здамся» і проголосила серед стогонів і зойків: «Без надії сподіваюсь!»

Гетьте. думи, ви хмари осінні, Тож тепера весна золота, Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу скрізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая міцна,

Може, квіти зійдуть, – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать.

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись.

Буду жити! Геть думи сумні!

Сильна духом жінка, кришталево чесна і безкомпромісна поетеса залишила царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасиме полум'я таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла цю іскру людям за життя, несе і зараз, устами нашими, її нащадків. Декламування поезій, перегляд документальних фільмів, інсценізація уривків творів, виготовлення лепбуків, презентацій, ілюстрації, слово про безсмертну поетесу - все це творчість учнів нашої школи, як велика шана про її пам'ять.

Патріотка - Леся все своє життя сповідала високу національну ідею. Коли Михайло Павлик запропонував їй поміняти російське підданство на австрійське, поетесса відповіла: «Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України».

Слово Лесі Українки вічно житиме серед наших учнів та колег. Натхнені творчістю та креативністю учасники, сповнені бажання й надалі будуть удосконалювати свою художню майстерність і вже зараз активно починають готуватися до проведення Шевченківських днів.